Що заважає розвитку

1. Визначення помилки:

Самовдоволення — обмеженість тим, що вже досягнуто, відсутність прагнення кращого.

2. Близькі за значенням слова: самозваблення (самоомана), чванливість (пиха).

3. Словесні вираження помилки:

«Я і так багато знаю (вмію)»,

«У мене і так усе добре»,

«Живу, як можу, мені й так добре»,

«А мені кращого й не треба»,

«Куди ще краще?»,

«Це моя межа, далі нема куди»,

«Тепер можна й розслабитися (далі тільки відпочивати), раз усе виходить»,

«До цього дійду й добре! Далі й не треба!»,

«Мені вчитися пізно, не за віком, зроблю, як можу!»

та інші.

4. Форми вияву:

Втрата прагнення кращого за достатнього рівня якості виконання справи. Наприклад, став фахівцем у своїй професії (хорошим учителем, робітником, науковцем) і вирішив, що це межа, далі нема куди.

Задоволення досягнутими успіхами в одній вузькій сфері (наприклад, тільки в домашньому господарстві), а при цьому в інших сферах життя (діти, родичі, сусіди, громадські справи, робота) людина не розвивається взагалі або дуже повільно.

Задоволення своїм моральним рівнем, сприйняття себе як такого, що «досяг якихось висот» (при цьому на практиці видно непристосованість людини в побуті або у спілкуванні з людьми).

Задоволення тим колом спілкування, яке є (небажання його розширювати, заводити нові знайомства).

Коли у людини виходить, наприклад, налагодити стосунки в сім'ї, впоратися з поганою рисою характеру, вона зупиняється на цьому, вважаючи, що так і буде завжди. Вона не замислюється про те, що стосунки — це постійна праця, постійне коригування себе; якщо далі не розбиратися з негативною рисою характеру, з її раніше непомітними проявами, то можна знову повернутися до того, що було.

Несприйняття людиною зауважень, критики, підказок, як зробити краще. Вона вважає, що в неї і так усе добре, її влаштовує так, як є, так, як вона може, вміє — «Нехай говорять, мене це не стосується».

Людина не помічає, що можна поліпшити навколо, наприклад, зробити зручнішим робоче місце, речі в шафі скласти так, щоб можна було легко їх знайти, запропонувати сусідам встановити домофон на під'їзд тощо.

Обмеженість у своїх поглядах, переконаннях, уявленнях. Небажання їх переглядати, коригувати, розширювати. Людину влаштовують її переконання, вони їй зрозумілі. Вона бачить у них цінність і думає, що краще вже нема куди. Якщо будеш переглядати, то це тільки все погіршить, що це буде врозріз з її принципами.

Встановлення для себе межі, рамок. Зупинка в чому-небудь, у тому числі тимчасова, небажання жити «в процесі». Сприйняття цілей, завдань як кінцевих, що не потребують покращень та інші.

5. Механізм помилки

В основі самодостатності лежить позиція людини: «Навіщо покращувати, щось робити, мені й так добре». Людина відмовляється бачити сенс у своєму розвитку, коли немає явних проблем, що вимагають розв'язання.

Коли людина не хоче думати, що можна ще покращити, вона починає задовольнятися тим, чого вона вже досягла, виправдовуючи себе тим, що неможливо весь час щось робити, кудись прагнути, тому треба пожити «спокійно» в тому, що є.

Одна з причин самовдоволення — самовпевненість: «Я вже всього досяг, нічого цікавого для мене більше бути не може», «Я і так усе вмію!». Цими думками людина перекриває собі інформацію про нові можливості, справи, галузі життя, які могли б стати для неї наступною сходинкою.

Косність і невміння перемикатися призводять до того, що людина втрачає прагнення до кращого, зупиняючись на певному етапі виконання справи, і думає, що «тут уже все вичерпано». Через косність вона не бачить, що їй пора б уже змінити, наприклад, сферу діяльності, тему роботи тощо.

Небажання розвиватися в тих сферах життя, які «важчі» або здаються нецікавими, людина захоплюється однією сферою (що цікавіше або де легше виходить) — і набуває досвіду тільки в ній (вона й буде здаватися їй «легшою», тому що досвід є). Через це вона створює собі ілюзію, що «тільки це — її покликання». Вона задоволена своїми успіхами, при цьому не помічаючи недоробок і відставання в інших галузях.

Гордість своїми знаннями та манія величі призводять до того, що людина може уявляти себе такою, що «духовно виросла», «все пізнала», «збагнула всі таємниці життя». Людина гадає, що «вона вже все зрозуміла і всього досягла».

Небажання набувати знань призводить до того, що людина і не знає кращого, не бачить іншого, їй здається, що в неї і так усе добре, тому що порівняти їй нема з чим.

Недостатня впевненість у тому, що можна щось поліпшити, приниження себе призводять до того, що людина згодна задовольнятися тим, що є, вважаючи, що «вище голови не стрибнеш, то навіщо й старатися».

Коли людина ідеалізує матеріальне благополуччя, комфортні умови життя, сім'ю, у неї виникає обмеженість у баченні своїх життєвих завдань. Вона зайнята тільки забезпеченням сім'ї, придбанням житла тощо. Вона не помічає, що в неї, наприклад, з'явилися погані звички, зіпсувався характер, що вона не вміє працювати в колективі, а тільки сам по собі, що він не використав багато своїх здібностей, талантів, можливостей, що він у підсумку не виріс як особистість.

Через корисливість людина не хоче рухатися вперед. Вона шукає для себе вигідні умови, за яких їй особливо не доведеться змінюватися, і, знаходячи те, що її влаштовує, вона цим і задовольняється. Наприклад, стає прибічником якихось одних лише поглядів і не хоче розширювати свої пізнання. Або людині зручні ті стосунки з іншою людиною, які є, їй стає нема чого їх покращувати, навіть якщо вона бачить наявні проблеми, адже їй так зручно. Усе самовдоволення «просякнуте» корисливістю й лінощами, людина в будь-яких проявах самовдоволення прив'язана до комфорту, коли невигідно щось робити, покращувати, навіть заради кращого.

6. Шкода

«Життя — це нескінченне вдосконалення. Вважати себе досконалим — значить убити себе» (Х. Геббель).

«Самовдоволення та зарозумілість — нещастя, вони роблять людину дурнем» К. Лібкнехт.

Самовдоволена людина обмежує свій світогляд, зупиняється у своєму розвитку, тому що вона починає вважати, що вже багато чого досягла, не сприймає нічого нового. Вона стає пасивною: у неї зникає бажання творити, діяти, роздумувати, будь-які зміни, нововведення вона відкидає: «Мені це не треба».

Зупинка розвитку (відмова від розвитку в різних сферах як наслідок самовдоволення) веде до втрати інтересу до життя. Розвиваючись і досягаючи успіхів тільки в одній сфері, людина рано чи пізно втомлюється від неї. Якщо вона не може перемкнутися й почати «розробляти» іншу сферу життя, то втома й одноманітність призведуть до невдоволення життям.

Самовдоволення може призвести до вихваляння власного досвіду, нав'язування своєї думки, втручання в особисте життя інших людей. Таку людину можуть у кращому разі відштовхнути якомога далі з її нав'язливими порадами.

Звуження кола спілкування — людина обмежується звичним рівнем спілкування з комфортними людьми, які не підштовхують до розвитку й не порушують її спокою та задоволення собою. Таким чином, обкрадає себе можливістю обміну досвідом, поглядами на життя.

Задоволення своїм рівнем розвитку загалом призводить до того, що людина не чує актуальних корисних порад зі сторони.

На підґрунті самовдоволення можуть розвинутися психічні відхилення (манія величі, нав'язливі ідеї).

Коли людина через самовдоволення надовго «застрягає» в якихось зручних для неї умовах, ситуаціях («Навіщо щось змінювати — тут і так усе добре!»), то для неї потім будь-яка зміна життєвої ситуації (умов життя) може стати шоком. Наприклад, звільнення з «улюбленої» роботи, закриття підприємства, втрата друга можуть стати сильною душевною травмою або стресом, які деякі люди навіть не можуть пережити (оскільки не підготували себе до жодних змін — адже «все добре, і нічого змінювати не треба»).

Зупиняючись у чомусь, людина не тримається довго на одному й тому ж, у неї виникають завдання, проблеми, які вона не може не вирішувати. Вона починає думати, вона рано чи пізно «змушена» розвиватися далі. До неї приходить розуміння, що далі так жити не можна. Людина втрачає час.

Самовдоволенням людина відмовляється від позитивного в собі, зраджує той потенціал, який у ній закладено, втрачає можливість зробити себе та своє життя кращими.

Вважаючи, що «у мене-то все добре», людина, зіштовхуючись із проблемами, звинувачує в них оточення, уряд, начальство, обставини — зростає невдоволення. А проблеми не вирішуються, оскільки в собі причини труднощів людина не бажає бачити.

7. Мотиви та альтернатива

8. Прийоми подолання помилки та профілактика

Постійно жити в пошуку, баченні своїх життєвих завдань, пріоритетів. «Не спіть у наметах ваших предків. Світ рухається вперед. Рухайтеся разом із ним» (Дж. Мадзіні).

Не обмежувати свої можливості віком, станом здоров'я та освітою. Поки людина жива, вона має можливість розвиватися і вчитися чомусь новому.

«Краще за всіх живе той, хто більше за всіх турбується про те, щоб ставати якомога кращим...» Сократ.

Один із критеріїв розвитку особистості — кількість життєвих завдань, які людина вміє виконувати якісно і творчо. Наприклад, добре, коли виходить і особисте життя (сім'я, виховання дітей), і громадські справи, і професійне зростання.

Усе життя людини складається з етапів. Важливо вчасно перейти з однієї достатньо освоєної сфери в іншу. При цьому нове завдання може здаватися важким і навіть сумнівним через його неосвоєність. Але в тому й розвиток (відхід від самовдоволення), щоб виходити за рамки наявного досвіду.

У різні періоди життя якась одна сфера може тимчасово виходити на перший план, і їй варто приділити більше уваги. Наприклад, в одному віці варто приділяти увагу освіті, а в інший період життя — вихованню дітей. Не варто присвячувати лише одній сфері все життя (наприклад, бути «вічним студентом»).

Подивитися на наявні сфери життя. Що в мене є? Наприклад, робота, дім, город, чоловік/дружина, батьки, син і донька. Що я можу покращити в кожній із цих областей. Визначити собі актуальне завдання в кожній сфері, встановити собі термін і реалізовувати. Наприклад, у п'ятницю — переробляємо теплицю, у суботу йду з дитиною в зоопарк, у неділю організую сім'ю на ремонт кухні тощо.

На кожному маленькому відрізку життя робити по совісті ті прості завдання, які зараз найближчі. Якщо їх виконати «на совість», вкладаючи найкраще, що в нас є, то й подальший щабель розвитку не змусить себе чекати.

Ставити перед собою нові завдання. І щоразу знаходити для себе аргументи, які підтверджують необхідність цього, плюси від досягнення нового завдання. Наприклад, навчився не дратуватися на близьких, тепер треба навчитися терпляче вислуховувати їх, не квапитися з висновками. Або в колективі з'явилася впевненість у спілкуванні з людьми, тепер поставити завдання — навчитися злагоджено виконувати спільні справи.

Відсутність самовдоволення — це не сприйняття всього в негативі, у чорному кольорі та бачення тільки помилок і недоліків. Це коли радієш успіхам, бачиш промахи й шукаєш, як жити без них.

До аналізу будь-якої справи та досягнення включати пункт: а що і як можна ще покращити?

Аналізуючи якості інших людей, людині стає зрозуміло, що їй є в чому змінюватися.

9. Інша крайність: невдоволення собою, самобичування.

10. Позитивні якості: активність, радість, прагнення до розвитку.

11. Позитивна якість, яку приймають за самовдоволення: радість, бачення своїх успіхів і досягнень.

«Ми відповідальні не лише за те, що робимо,

а й за те, чого не робимо»

Ж. Мольєр

1. Визначення помилки

Безвідповідальність — невиконання обов'язків у встановлений строк або належним чином, небажання передбачати наслідки свого вибору.

2. Близькі за значенням слова:

Необов'язковість, неправдиві обіцянки, невиконанність, безпечність, самоусунення, недбалість, ненадійність.

3. Словесні вирази помилки:

«Нічого не знаю — моя хата скраю»,

«Я зробив так, а якщо когось такий результат не влаштовує, то нехай самі роблять»,

«Так-так, я ж обіцяв зробити ще минулого місяця: от із понеділка точно почну…»,

«Вийде — зроблю, не вийде — обійдуться»,

«На наш вік вистачить, а після нас — хоч потоп»,

«Що з мене взяти, я людина маленька»,

«Пунктуальність — це не мій "коник"»,

«І так зійде»,

«Зроблю як-небудь, коли-небудь…»,

«Я просто забув — пізніше зроблю»,

«Так закрутилася, що не встигла твоє замовлення вчасно зробити»,

«Ну, не зробив, ну і що? Так обійдешся», та інші.

4. Форми прояву

Пошук виправдань для невиконання доручень і обов'язків.

Безвідповідальне ставлення до свого здоров'я (не звертати уваги на перевантаження, біль, внутрішній дискомфорт тощо).

Запізнення на зустрічі — «Нічого страшного, подумаєш, пізніше прийду».

Невиконання доручень, обов'язків у колективі: на роботі, у сім'ї — «Обійдуться без мене», «Стільки людей, хтось та й зробить».

Самоусунення від виховання дітей, пояснюючи це нестачею часу, і перекладання відповідальності за їх виховання на інших — на родичів, на педагогів.

Приймати рішення, не замислюючись про наслідки. Наприклад, взяти додому тварину, а потім не доглядати за нею, не вигулювати її.

Порушення правил (дорожнього руху, техніки безпеки тощо), інструкцій (з охорони праці, пожежної безпеки тощо), вважаючи, що нічого страшного не станеться.

Обіцяти іншим людям, часто поспіхом, на ходу, в запалі неодмінно виконати щось, навіть не замислюючись, чи вийде це насправді.

Забути зробити обіцяне, вважаючи, що якщо забув «не зі зла», то й відповідальності за це не несеш.

Давати обіцянки, які людина не збирається виконувати, щоб від неї в цей момент відчепилися, сподіваючись потім якось «викрутитися».

Та інші.

5. Механізм помилки

В основі безвідповідальності лежить переконання, що краще ні за що не відповідати («Якщо не брати на себе жодних обов'язків, то й відповідальності ніякої нести не треба»).

Небажання виконувати роботу, яку необхідно робити («Нецікаво, не хочеться»), призводить людину до необов'язковості: «Якщо не хочу робити, то й не буду».

Однією з причин виникнення безвідповідальності є небажання виконувати обов'язки, дотримуватися режиму дня, дисципліни, вважаючи, що це нецікаво, неважливо, сподіваючись, що за це не спитають. Тоді, наприклад, керуючись миттєвим бажанням і безпечністю: «Якщо начальства немає на місці, можна піти з чергування, навряд чи щось станеться», людина може порушити свої посадові обов'язки.

Небажання долати труднощі під час виконання дорученої справи й думка «Хто везе, на тому і їдуть» сприяють самоусуненню.

Легковажне ставлення до своїх слів призводить людину до неправдивих обіцянок. Людина вважає, що головне — пообіцяти, а там якось буде («Якщо не зможеш виконати — нічого страшного, усяке в житті буває»). Вона не замислюється, що може підвести інших — «Подумаєш, пообіцяв, ну, не зміг».

Також причиною безвідповідальності є нерішучість. Людина не бере відповідальності за якусь справу, боячись поганої думки про себе з боку оточення, самоусувається лише тому, що це не вважають крайнім.

Залежність від комфорту, дрібних зручностей стає перешкодою для виконання обіцянок. Наприклад, змінилися погодні умови (дощ або мороз), людина передумала їхати на зустріч, де на неї чекали, де вона була потрібна.

Також до самоусунення, безвідповідальності призводять егоїзм і пасивність: «Нехай в інших про це голова болить, а мені й так добре». Наприклад, колективу потрібно в зимовий час підтримувати плюсову температуру в приміщенні, щоб не зіпсувався комп'ютер, не перемерзли речі, якими всі користуються. А людина вирішує для себе, що є інші люди, які зроблять це без її участі.

6. Шкода

Безпечне ставлення людини до свого здоров'я призводить до хронічних захворювань.

Людина, яка самоусувається від колективних справ заради розв'язання своїх проблем, покладається лише на власні сили, оскільки не вміє і не вчиться взаємодіяти в колективі.

Безпечність під час виконання важливих, необхідних справ призводить до матеріальних втрат. Наприклад, під час перекриття даху порушили технологію покрівельних робіт («І так зійде»), дах почав протікати, довелося переробляти (купувати новий матеріал).

Виконуючи свою роботу неналежним чином, неякісно (як-небудь), людині не завжди вдається достатньо заробляти, доводиться часто змінювати роботу. Це небажання і невміння працювати не дає їй можливості набути позитивного досвіду та впевненості у власних силах.

Коли людина не виконує обіцяного, вона підводить людей, які на неї сподівалися, будували плани, розраховували на її допомогу. Це створює про неї негативну думку в оточення. Людина втрачає їхню довіру.

Невиконанність призводить до незавершеності справ. Справи накопичуються, а людина потім в авральному режимі змушена їх доробляти.

Недбале ставлення дорослих до поведінки дітей часто призводить до трагедій. Наприклад, дитина може випасти з вікна, залишеного відчиненим.

Безвідповідальність людини до свого способу життя («Мені байдуже до наслідків») призводить до набуття негативних рис характеру, веде до залежностей (алкогольної, комп'ютерної, ігрової тощо).

Безвідповідальна людина сприймає відповідальність як покарання, обтяження, тому вона відмовляється від можливості виконати доручену справу, а отже, і від набуття позитивного досвіду.

Постійне самоусунення від колективних справ, від своїх обов'язків робить людину пасивним спостерігачем. Вона проживає своє життя у відмові від відповідальності, а отже — від активності, яка сприяє її розвитку.

7. Мотиви й альтернатива

8. Способи подолання помилки й профілактика

Щоб відповідально підійти до справи, обмірковувати всі варіанти її виконання, чітко й чесно визначити для себе: за що я сьогодні відповідаю, де я можу проявити ініціативу і як досягти якісного результату.

Не треба брати на себе більше, ніж необхідно для досягнення результату.

«Подумай, чи правильним і чи можливим є те, що ти обіцяєш, бо обіцянка є боргом» (Конфуцій).

Поставити собі за мету не виправдовуватися браком часу, а навчитися так його розподіляти, щоб його вистачало на необхідні справи.

«Характер — це готовність взяти на себе відповідальність за своє власне життя» (Д. Дід`єн). Відповідальність — це коли проявляєш ініціативу. Якщо людина робить те, чого вона справді хоче, вона починає шукати не виправдання, а можливості. Наприклад, щоб знайти хорошу роботу, людина розвиває професіоналізм, комунікабельність, інші корисні навички. Так само і в будь-якому питанні та сфері життя.

Учитися співпрацювати з людьми, а для цього виробляти в собі якості, які ми самі цінуємо в інших — завжди поважають і цінують того, на кого можна покластися, хто не підведе.
«Вимагаючи, щоб відповідальність несли інші, неси її сам» (Солон).

9. Інша крайність:

Гіпервідповідальність, надмірна заклопотаність, надмірне обтяження себе.

10. Позитивні якості:

Відповідальність, надійність, виконанність, пунктуальність, ініціативність.

11. Позитивна якість, яку можуть сприймати як безвідповідальність:

Розподіл відповідальності за виконання певної частини спільної справи між членами колективу можуть сприймати як ухилення від власної відповідальності.

Для усунення досвіду помилки необхідно виконання всіх етапів роботи над собою.

«Людина забобонна лише тому, що полохлива;

вона полохлива лише тому, що неосвічена»

П. Гольбах

1. Визначення помилки

Забобон — прийняття упереджень, надання значення всьому марновірному, хибному.

2. Близькі за значенням слова:

упередження.

3. Словесні вирази помилки:

«Це погана прикмета»,

«Зустріти людину з порожніми відрами — не на добро»,

«Від долі не втечеш»,

«Навели порчу (пристріт)»,

«Чекай біди!»,

«Нікуди від цього зла не подінешся!»,

«Лише надприродні сили можуть допомогти!» та інші.

4. Форми прояву

Занепокоєння, острах, страх, коли людина помічає «погану прикмету» (розсипала сіль — «Буде сварка!»).

Надання значення кожній дрібниці — з якої ноги встав, чи щасливе число тощо.

Надання значення гороскопам, астрологічним прогнозам: «Написано — не починати нову справу, то навіщо й їхати за покупками!».

Створення для себе «особистого набору прикмет»: у якому одязі йти на зустріч, щоб пощастило, а які прикраси не вдягати (бо в них колись не пощастило), особисті «невдалі» дні тощо.

Пошук ворожок, екстрасенсів, людей із «надприродними» здібностями як єдиного засобу розв’язати проблему («Іншої надії вже немає!»).

Ставлення до будь-яких не дуже приємних життєвих подій як до «покарання», страх перед невдачами, бажання «краще нічого не робити», аби лише їх уникнути.

Віра людини в пристріт, порчу як у щось неминуче, незалежне від неї. Виконання обрядів, наявність талісманів тощо, щоб запобігти шкоді від пристріту.

Бездіяльність, покірність ситуації, коли людина погоджується з упередженням, вважаючи, що все вже наперед визначено і немає сенсу «боротися», щось змінювати. Наприклад: «Це мій хрест, тепер буду страждати все життя». Та інші.

5. Механізм помилки

Забобони виникають у тому разі, якщо людині бракує досвіду та знань для пояснення будь-яких подій. Людина надає надмірного значення, вкладає особливий зміст у події (наприклад, коли послизнулася на дорозі або її звільнили з роботи) і вигадує їм неминуче продовження (наприклад, це обов'язково призведе до сварки або тепер усе життя піде шкереберть). Або вкладає особливий зміст у предмети, наприклад, купує додому ганчіркового домовика — «Тепер у сім'ї буде благополуччя!», одягає на важливу зустріч лише «щасливі» речі — «Щоб усе склалося добре». А якщо в людини хоча б раз щось збігається або їй здається, що збіглося, то в неї зміцнюється забобон. Це відбувається тому, що людина не вміє й не хоче аналізувати ситуацію, не намагається побачити логічний зв'язок між подіями і схильна бачити причину того, що сталося, в інших людях або обставинах. Таким чином формується хибна думка про те, що сталося.

Тому можна зазначити, що в основі забобону лежить небажання думати, шукати реальні причини подій, а також брати на себе відповідальність за своє життя й займати активну життєву позицію: «Не мною керують обставини, а я керую своїм життям з урахуванням реальних обставин».

Появі забобонів сприяє страх. «Страх є причиною, завдяки якій забобон виникає, зберігається і підтримується» (Б. Спіноза). З людиною, як правило, трапляється те, чого вона боїться, адже в такому разі вона несвідомо цього поганого чекає, а можна навіть сказати, що шукає. У цьому випадку ми програмуємо себе («Якщо повернуся додому і не подивлюся в дзеркало, станеться нещастя», «Якщо хочеш скласти іспит, треба покласти п'ятачок під п'яту»).

Крім того, людина може вигадувати для себе певні прикмети. Наприклад, у певному одязі їй щастить, а в певному — ні, наділяє магічною силою деякі предмети — талісманом може бути не лише якийсь традиційний предмет (коштовний камінь, статуетка, монета тощо), а й будь-який предмет, обраний самою людиною («щасливий» ґудзик). Як забобони можуть виступати не лише прикмети, а й будь-які переконання, вигадані самою людиною. Наприклад, упереджене ставлення до якоїсь людини і думку про те, що розмова з нею закінчиться погано, також можна розглядати як забобон.

6. Шкода

Накручування себе, самопрограмування і залякування себе іноді можуть призводити до хвороб (голова болить від страху, що щось станеться, або підвищився тиск, коли дізнався, що «день нещасливий»).

Забобонна людина дуже довірлива, її легко переконати у впливі будь-яких обставин, надприродних сил на її життя та в неможливості самостійно змінити ситуацію.

Така людина може легко стати іграшкою в руках недобросовісних людей, часто вона стає для них джерелом наживи. Якщо людина вірить у гороскоп, вона готова віддати чималу суму за його складання. Не вміючи налагодити взаємини в сім'ї, людина готова йти до ворожки й оплачувати послуги з привороту, відвороту тощо.

Забобонна людина схильна до апатії, фаталізму. Вона не вірить у власні сили та можливість змінити будь-яку ситуацію. У такої людини виникають думки, що їй не щастить у житті, що вона народилася під нещасливою зіркою, над нею тяжіє фатум тощо. Тому в неї немає сил для реального поліпшення свого життя.

Через забобони у людини формується багато оман, стериотипів.

Таким чином, людина не лише позбавляє себе здатності розкрити власний потенціал, змінити власне життя, а й відмовляється від допомоги, яку їй можуть надати люди, що її оточують.

7. Мотиви й альтернатива

8. Прийоми подолання помилки й профілактика

Якщо щось незрозуміло, намагатися знайти додаткові знання.

Звертатися за порадою, по допомогу до розсудливих людей. Бажано до тих, хто зарекомендував себе як розумна, розважлива людина, здатна об'єктивно подивитися на ситуацію.

Навчитися аналізувати власну поведінку, бачити логічний зв'язок між подіями та відкидати «забобонні варіанти» пояснення подій. Наприклад, відзначити для себе, що сьогодні провалив співбесіду не тому, що не ту краватку вдягнув, а тому, що поспішав під час розмови, дивився на годинник, перебивав співрозмовника і, до того ж, не вимкнув мобільний телефон (а несподіваний дзвінок став останньою краплею, яка зіпсувала все враження).

Відрізняти вигаданий забобон від реального припущення щодо майбутнього. Наприклад, якщо в сім'ї прийняте жорстоке поводження з дітьми, то в майбутньому на них чекають певні проблеми, і це можна визначити без ворожіння чи гороскопа.

Не розглядати всі неприємні для нас події як однозначні «нещастя» чи «покарання» за щось. У кожній, навіть не дуже вдалій події, можна знайти корисний досвід. Тоді не буде страху перед «неприємними» моментами життя. Наприклад, малюк сильно застудився, захворів на бронхіт і потрапив разом із мамою до лікарні. На перший погляд ситуація — «суцільне покарання», але саме в цій лікарні малюк опинився в дитячому колективі, де за тиждень навчився ходити й говорити прості слова, а також знайшов перших товаришів «по нещастю». Або, наприклад, у людини в дорозі зламалася машина. Забобонна людина скаже: «Ну от. Талісман удома забув!». А людина, вільна від забобонів, зверне увагу на багато інших речей: тепер вона знає, де розташована найближча шиномонтажна майстерня, завела нові корисні знайомства й заодно відремонтувала несправності в автомобілі.

Дивитися, яке реальне завдання стоїть переді мною зараз, і що особисто я можу зробити для його виконання (бажано якомога конкретніше). Наприклад, завдання — пройти співбесіду для працевлаштування. Реальні дії: звернути увагу на свій зовнішній вигляд, підготуватися розповісти про себе й відповісти на запитання, взяти необхідні документи. Якщо все це зробити якісно, то не знадобляться додаткові «милиці» у вигляді «п'ятака під п'яту».

Свобода від забобонів дає нам можливість бачити життя ширше та повніше.

10. Інша крайність: зневіра, скептицизм, нігілізм.

11. Позитивна якість: впевненість, об'єктивність, компетентність, пізнання.

12. Позитивні якості, які сприймаються як самолюбство: уважність до ознак зміни погоди, уміння передбачати результат за фактами.

 Для усунення досвіду помилки необхідно виконання всіх етапів роботи над собою.